BLESSED SONS і таємна кімната в школі для хлопчиків

 Я вже казала вам, що таке безумство? Безумство - це читати один і той самий комікс, раз за разом, в надії, що цього разу зрозумієш, що з ним не так. Це і є безумство.

 Коли я усвідомила це вперше, вже не згадаю коли, я - бам! - прозріла. Весь сенс в тому, - розумієте? - що з ним усе гаразд. І тоді я почала чітко бачити, що проблема завжди одна, куди не поглянь, вона усюди. Куди не глянь, усюди одне і те ж. Знову і знову, і знову, і знову, і знову... Я щоразу думаю - ні, тут усе буде по іншому. Ні, ні, ні, ні точно все буде не так. 
 Я вже бачу як ви на мене дивитеся. Думаєте в мене проблеми з головою? Вермішель вам на вуха вішаю? Та дідько із ним! Розумієте? Дідько! Все в порядку... Я заспокоюся, друже, заспокоюся. Проблема в тому... Гаразд, проблема в тому, що люди так не розмовляють. І це не тому, що я цураюсь солов'їної, зрозуміло? Не розмовляють. Це як п'яте колесо... 

 Я вже казала вам, що таке безумство?..

 Ось так виглядає оригінальна обкладинка коміксу "Blessed sons". Ви можете справедливо запитати: "А чому вона англійською, якщо ти тут про українські комікси нам розповідаєш?".

А я вам відповім, це тому, що він не зовсім український. Десь рівно на половину, якщо не прискіпуватися до деталей.

 Сценаристом даного твору є Річ Бернатович - американець за національністю і українець за походженням, власник видавництва Drumfish Productions, яке видає його ж комікси.

 Дизайнер, контурист, колорист - Ігор Лобода (igloinor) - український художник коміксів і ще всякого.

 Українське видання коміксу "Blessed sons" вийшло пізніше англомовного і на момент написання цього тексту купити його досить проблематично. Та для всіх охочих ознайомитися з даним твором, на Comixology є англомовна електронна версія за символічну ціну в 0,99$.

 Відмінність між англомовним і україномовним виданнями полягає в тому, що на обкладинці україномовної версії, окрім двох вище згаданих імен, є третє  - Любов Базь. Саме вона та людина, яка перекладала комікс з англійської на українську, і чиї мовні звороти місцями викликали в мене бажання робити боляче.

 В минулій статті я вже згадувала про проблему української мови в коміксах, та тут вона доведена до абсурду. Чого лише варта фраза "Спробуй бігти, коли прутень штани напинає!(You try running with wood!)". Чи абсолютно чарівне словосполучення "Самовпевнені бевзі (Just the arrogant ones)". Ця награна колоритність деколи виглядає настільки погано, що руки самі тягнуться погуглити, де купити оригінал. Оскільки я нагуглила де, і не хочу ображати чужу працю більше потрібного, я, поки що, абстрагуюся від перекладу і розглядатиму оригінальний комікс.

 А розповідає комікс про католицьку школу-інтернат для хлопчиків, в якій явно затівається щось нехороше.

 Експозиція чітко показує, чим має закінчитися історія - один з учнів розчарувавшись в місцевих істинах влаштовує в школі пожежу. Хто це і чому він це робить нам мають повідати в процесі - це основна сюжетна гілка і на ній тримається вся інтрига.

  Далі нас знайомлять з основними персонажами. Насамперед, це Шайтон і Лео.

 Шай - типовий ботан. Він усе знає, виконує домашку швидше за всіх і взагалі старається слідувати правилам школи. Решта хлопців його недолюблюють, що не дивно, бо юнак має звичку доносити про порушення.

 Лео - товариш всім. Його всі люблять, він з усіма дружить, в нього є дівчина з якою він бігає на таємні побачення. Навіть з Шаєм він намагається підтримувати хороші стосунки. Він як капітан футбольної команди, тільки без футбольної команди.

 Десь між Шайтоном і Лео на даний момент проходить лінія основного сюжету: один вникає в тонкощі організації школи, інший напрацьовує мотивацію до дій.

 На другому плані є такі персонажі як Сет, Елі, Ейб (Аб)  і Девон.

 Сет -  татів хуліган, мамин задирака. Йому до одного місця ці ваші правила. "Роби що хочеш, головне, щоб було весело" - його негласне правило. А ще він любить порно і великі цицьки, як і будь який середньостатистичний старшокласник.

 Елі - хакер. Тому що в кожному скваді має бути хакер. Якщо ти не знаєш, хто хакер у вашому скваді, то це швидше за все ти. Тільки на відміну від тебе, маленький бітардик, в Елі є тян.

 Ейб - велика (фізично велика) дитина, яку легко образити, але яка потім запросто образить тебе. В оригіналі його звуть Abe, що співзвучно зі словом "ape", тобто "мавпа", що є частим приводом для жартів. Тому коли Сет звертається до Ейба як "You big Ape", це звучить дійсно дотепно. Хоча першому все таки прилітає по зубах.

 Девон на даний момент малопомітний персонаж. Він виглядає як серйозна та зважена особа, але оскільки всім учням в школі не більше 16-ти років, ця теза викликає певні сумніви. Можливо він та рушниця, яка вистрелить ближче до фіналу.

Концеп-арти Ейба і Шайтона 

 Перший випуск знайомить нас з сетингом історії і загальною атмосферою в коміксі. Нам демонструють велику доглянуту будівлю школи зі здоровенним спортивним майданчиком, красиві гірські ландшафти і акуратну шкільну форму учнів. Все це викликає відчуття душевного спокою і повної ізоляції від зовнішнього світу.

 Напруження викликають лише викладачі в особах святих отців. По-перше, вони виглядають так, наче залишили свої Харлі-Девідсони на під'їзді до школи, а після занять йдуть чистити лиця прихожанам іншої конфесії. По-друге, автори майже відразу попереджають: "ці дядьки щось задумали". І вони таки праві! 

 Жаху наганяє ще й те, що впродовж всього випуску читач бачить лише учнів одного класу і чотирьох викладачів. Якими б різноманітними і елітними не були школи, та ця більше нагадує в'язницю, де півтора десятка підлітків відбувають покарання під пильним оком камер і наглядачів. І навіть коли хлопцям вдається вибратися на волю, щоб поспілкуватися з кимось із зовні, це все одно не залишається непоміченим. Все це дуже схоже на історію із "Danganronpa", тільки не вистачає гри на виживання (тут міг бути жарт про Battle Royale, але його не буде). 

Концепт-арт академії Святої Трійці

 Та не дивлячись на всю пропрацьованість атмосфери, таємні збори викладачів виглядають досить комічно. Просто четверо дорослих мужиків збираються в маленькій кімнатці з моніторами, п'ють із золотого посуду рідини і радіють, що їм вдалося перехитрувати школярів. Не солідно якось, панове. 

 До рисовки в даному випадку я не маю жодних претензій. Все змодельовано, намальовано і розфарбовано твердою і турботливою рукою Ігоря Лободи. Пан Ігор свого часу працював колористом в російському видавництві Bubble (яке я вважаю одним з кращих постачальників оригінальних видань на території СНД), завдяки чому я з ним як з художником і познайомилась. З того часу інтернет показав мені достатньо його робіт, щоб я була цілком впевнена в ньому як в художнику. Можливо комусь буде важко звикнути до його стилю, бо він досить своєрідний і зі своїми НЮансами. Але про НЮанси я краще розповім в рецензії на його авторський комікс.

 Зараз же у нас є якісна рисовка без порожніх фонів, правильна анатомія персонажів і стильна колористика. Я не знаю чого ще можна хотіти від художника. Хіба що безкоштовних малюнків на замовлення, але це вже інша історія.

 І от тепер, коли я закінчила з ознайомчою частиною, прийшов час висловлювати суб'єктивні думки. Якщо відчуєте запах горіння - це від наступного абзацу.

 Отже, чи сподобався мені цей комікс? Так, він хороший. Він створений людьми, які не перший рік працюють в цій індустрії. Наскільки він хороший відповісти важко, тому що по обкладинці не судять, а перший випуск це по суті та ж обкладинка, тільки сторінок більше. Якщо ви до цих пір ніколи не читали комікси і вирішили почати з цього, я думаю він вас не розчарує. 

 Але знову ж таки, читайте в оригіналі. По-перше, це завжди допомагає краще розуміти жарти і деталі, які важко перекласти на інші мови. По-друге, тут переклад дійсно змушує страждати. Хай пробачить мені пані Любов, та мене так не кривило з тих часів, як я купувала в шкільному буфеті карамель "Кислинка" ціною 50 копійок за штуку, і жувала їх по три за раз. 

 Я розумію, що деякі фрази дійсно важко адекватно перекласти з англійської на українську, при цьому не втративши їх суті (саме тому назву було залишено оригінальною). Але це не причина переписувати все на власний лад.

 Кожен комікс повинен мати свій стиль мовлення, який відповідає місцю дію, часу коли відбуваються події і персонажам, які беруть в цьому участь. Взяти для прикладу комікс "Сага про Сонценосців". Це історія в жанрі дарк-фентезі, персонажами якого є вікінги. І нехай скандинавські вояки не висловлювалися як персонажі Сервантеса, але фрази на кшталт "славний похід" чи "впасти в гарячі обійми" не вибиваються з загального стилю розповіді. Діалоги повинні затягувати мене глибше до сюжету, а не відволікати своєю безглуздістю.

Тут же старшокласники висловлюються як прямі нащадки Шевченка з магістерським ступенем з української літератури. Кожен раз, коли шістнадцятирічний підліток каже щось типу "найкмітливіший хлоп", "люта мавпо" чи "лютиться", мені ніби дають копняка під зад з історії і доводиться раз за разом залазити назад в спробах згадати, що взагалі трапилося. 

 В одному з епізодів, не буду показувати пальцем якому, бажання замінити слово на більш "традиційне" заважає нормально зрозуміти репліку. Мені довелося шукати фразу в оригіналі, а тоді намагатися вирахувати, чому в перекладі було вжите саме це слово для опису саме цього явища. Було важко, але ми з орфографічним словником впоралися.  

 Про те, що з перекладу вирізали всю менш-більш повноцінну лайку я навіть затинатися* не хочу.

*це стосовно заміни слів на "традиційні". Саме це слово, так. Першим ділом я його сприймаю як "заїкатися", а не "задихатися", "спотикатися" чи як там його ще трактують. Ейб не заїкається, та щоб зрозуміти це, мені довелося провести лексикологічне дослідження.

 Можливо десь я не права, але як писав Грибоєдов, а судді хто? Я висловлюю виключно свою думку, а вона останнім часом впирається в недоречність ідеї тикати читача носом в українську мову. Так, я зрозуміла, це зробили в Україні. А тепер можна я піду спокійно почитаю?

P.S. Рецензію створено за підтримки чотирьох кружок чаю, пачки печива "Марія" і п'яти гривень на маршрутку, щоб добратися з роботи додому.