BLESSED SONS і таємна кімната в школі для хлопчиків

 Я вже казала вам, що таке безумство? Безумство - це читати один і той самий комікс, раз за разом, в надії, що цього разу зрозумієш, що з ним не так. Це і є безумство.

 Коли я усвідомила це вперше, вже не згадаю коли, я - бам! - прозріла. Весь сенс в тому, - розумієте? - що з ним усе гаразд. І тоді я почала чітко бачити, що проблема завжди одна, куди не поглянь, вона усюди. Куди не глянь, усюди одне і те ж. Знову і знову, і знову, і знову, і знову... Я щоразу думаю - ні, тут усе буде по іншому. Ні, ні, ні, ні точно все буде не так. 
 Я вже бачу як ви на мене дивитеся. Думаєте в мене проблеми з головою? Вермішель вам на вуха вішаю? Та дідько із ним! Розумієте? Дідько! Все в порядку... Я заспокоюся, друже, заспокоюся. Проблема в тому... Гаразд, проблема в тому, що люди так не розмовляють. І це не тому, що я цураюсь солов'їної, зрозуміло? Не розмовляють. Це як п'яте колесо... 

 Я вже казала вам, що таке безумство?..

 Ось так виглядає оригінальна обкладинка коміксу "Blessed sons". Ви можете справедливо запитати: "А чому вона англійською, якщо ти тут про українські комікси нам розповідаєш?".

А я вам відповім, це тому, що він не зовсім український. Десь рівно на половину, якщо не прискіпуватися до деталей.

 Сценаристом даного твору є Річ Бернатович - американець за національністю і українець за походженням, власник видавництва Drumfish Productions, яке видає його ж комікси.

 Дизайнер, контурист, колорист - Ігор Лобода (igloinor) - український художник коміксів і ще всякого.

 Українське видання коміксу "Blessed sons" вийшло пізніше англомовного і на момент написання цього тексту купити його досить проблематично. Та для всіх охочих ознайомитися з даним твором, на Comixology є англомовна електронна версія за символічну ціну в 0,99$.

 Відмінність між англомовним і україномовним виданнями полягає в тому, що на обкладинці україномовної версії, окрім двох вище згаданих імен, є третє  - Любов Базь. Саме вона та людина, яка перекладала комікс з англійської на українську, і чиї мовні звороти місцями викликали в мене бажання робити боляче.

 В минулій статті я вже згадувала про проблему української мови в коміксах, та тут вона доведена до абсурду. Чого лише варта фраза "Спробуй бігти, коли прутень штани напинає!(You try running with wood!)". Чи абсолютно чарівне словосполучення "Самовпевнені бевзі (Just the arrogant ones)". Ця награна колоритність деколи виглядає настільки погано, що руки самі тягнуться погуглити, де купити оригінал. Оскільки я нагуглила де, і не хочу ображати чужу працю більше потрібного, я, поки що, абстрагуюся від перекладу і розглядатиму оригінальний комікс.

 А розповідає комікс про католицьку школу-інтернат для хлопчиків, в якій явно затівається щось нехороше.

 Експозиція чітко показує, чим має закінчитися історія - один з учнів розчарувавшись в місцевих істинах влаштовує в школі пожежу. Хто це і чому він це робить нам мають повідати в процесі - це основна сюжетна гілка і на ній тримається вся інтрига.

  Далі нас знайомлять з основними персонажами. Насамперед, це Шайтон і Лео.

 Шай - типовий ботан. Він усе знає, виконує домашку швидше за всіх і взагалі старається слідувати правилам школи. Решта хлопців його недолюблюють, що не дивно, бо юнак має звичку доносити про порушення.

 Лео - товариш всім. Його всі люблять, він з усіма дружить, в нього є дівчина з якою він бігає на таємні побачення. Навіть з Шаєм він намагається підтримувати хороші стосунки. Він як капітан футбольної команди, тільки без футбольної команди.

 Десь між Шайтоном і Лео на даний момент проходить лінія основного сюжету: один вникає в тонкощі організації школи, інший напрацьовує мотивацію до дій.

 На другому плані є такі персонажі як Сет, Елі, Ейб (Аб)  і Девон.

 Сет -  татів хуліган, мамин задирака. Йому до одного місця ці ваші правила. "Роби що хочеш, головне, щоб було весело" - його негласне правило. А ще він любить порно і великі цицьки, як і будь який середньостатистичний старшокласник.

 Елі - хакер. Тому що в кожному скваді має бути хакер. Якщо ти не знаєш, хто хакер у вашому скваді, то це швидше за все ти. Тільки на відміну від тебе, маленький бітардик, в Елі є тян.

 Ейб - велика (фізично велика) дитина, яку легко образити, але яка потім запросто образить тебе. В оригіналі його звуть Abe, що співзвучно зі словом "ape", тобто "мавпа", що є частим приводом для жартів. Тому коли Сет звертається до Ейба як "You big Ape", це звучить дійсно дотепно. Хоча першому все таки прилітає по зубах.

 Девон на даний момент малопомітний персонаж. Він виглядає як серйозна та зважена особа, але оскільки всім учням в школі не більше 16-ти років, ця теза викликає певні сумніви. Можливо він та рушниця, яка вистрелить ближче до фіналу.

Концеп-арти Ейба і Шайтона 

 Перший випуск знайомить нас з сетингом історії і загальною атмосферою в коміксі. Нам демонструють велику доглянуту будівлю школи зі здоровенним спортивним майданчиком, красиві гірські ландшафти і акуратну шкільну форму учнів. Все це викликає відчуття душевного спокою і повної ізоляції від зовнішнього світу.

 Напруження викликають лише викладачі в особах святих отців. По-перше, вони виглядають так, наче залишили свої Харлі-Девідсони на під'їзді до школи, а після занять йдуть чистити лиця прихожанам іншої конфесії. По-друге, автори майже відразу попереджають: "ці дядьки щось задумали". І вони таки праві! 

 Жаху наганяє ще й те, що впродовж всього випуску читач бачить лише учнів одного класу і чотирьох викладачів. Якими б різноманітними і елітними не були школи, та ця більше нагадує в'язницю, де півтора десятка підлітків відбувають покарання під пильним оком камер і наглядачів. І навіть коли хлопцям вдається вибратися на волю, щоб поспілкуватися з кимось із зовні, це все одно не залишається непоміченим. Все це дуже схоже на історію із "Danganronpa", тільки не вистачає гри на виживання (тут міг бути жарт про Battle Royale, але його не буде). 

Концепт-арт академії Святої Трійці

 Та не дивлячись на всю пропрацьованість атмосфери, таємні збори викладачів виглядають досить комічно. Просто четверо дорослих мужиків збираються в маленькій кімнатці з моніторами, п'ють із золотого посуду рідини і радіють, що їм вдалося перехитрувати школярів. Не солідно якось, панове. 

 До рисовки в даному випадку я не маю жодних претензій. Все змодельовано, намальовано і розфарбовано твердою і турботливою рукою Ігоря Лободи. Пан Ігор свого часу працював колористом в російському видавництві Bubble (яке я вважаю одним з кращих постачальників оригінальних видань на території СНД), завдяки чому я з ним як з художником і познайомилась. З того часу інтернет показав мені достатньо його робіт, щоб я була цілком впевнена в ньому як в художнику. Можливо комусь буде важко звикнути до його стилю, бо він досить своєрідний і зі своїми НЮансами. Але про НЮанси я краще розповім в рецензії на його авторський комікс.

 Зараз же у нас є якісна рисовка без порожніх фонів, правильна анатомія персонажів і стильна колористика. Я не знаю чого ще можна хотіти від художника. Хіба що безкоштовних малюнків на замовлення, але це вже інша історія.

 І от тепер, коли я закінчила з ознайомчою частиною, прийшов час висловлювати суб'єктивні думки. Якщо відчуєте запах горіння - це від наступного абзацу.

 Отже, чи сподобався мені цей комікс? Так, він хороший. Він створений людьми, які не перший рік працюють в цій індустрії. Наскільки він хороший відповісти важко, тому що по обкладинці не судять, а перший випуск це по суті та ж обкладинка, тільки сторінок більше. Якщо ви до цих пір ніколи не читали комікси і вирішили почати з цього, я думаю він вас не розчарує. 

 Але знову ж таки, читайте в оригіналі. По-перше, це завжди допомагає краще розуміти жарти і деталі, які важко перекласти на інші мови. По-друге, тут переклад дійсно змушує страждати. Хай пробачить мені пані Любов, та мене так не кривило з тих часів, як я купувала в шкільному буфеті карамель "Кислинка" ціною 50 копійок за штуку, і жувала їх по три за раз. 

 Я розумію, що деякі фрази дійсно важко адекватно перекласти з англійської на українську, при цьому не втративши їх суті (саме тому назву було залишено оригінальною). Але це не причина переписувати все на власний лад.

 Кожен комікс повинен мати свій стиль мовлення, який відповідає місцю дію, часу коли відбуваються події і персонажам, які беруть в цьому участь. Взяти для прикладу комікс "Сага про Сонценосців". Це історія в жанрі дарк-фентезі, персонажами якого є вікінги. І нехай скандинавські вояки не висловлювалися як персонажі Сервантеса, але фрази на кшталт "славний похід" чи "впасти в гарячі обійми" не вибиваються з загального стилю розповіді. Діалоги повинні затягувати мене глибше до сюжету, а не відволікати своєю безглуздістю.

Тут же старшокласники висловлюються як прямі нащадки Шевченка з магістерським ступенем з української літератури. Кожен раз, коли шістнадцятирічний підліток каже щось типу "найкмітливіший хлоп", "люта мавпо" чи "лютиться", мені ніби дають копняка під зад з історії і доводиться раз за разом залазити назад в спробах згадати, що взагалі трапилося. 

 В одному з епізодів, не буду показувати пальцем якому, бажання замінити слово на більш "традиційне" заважає нормально зрозуміти репліку. Мені довелося шукати фразу в оригіналі, а тоді намагатися вирахувати, чому в перекладі було вжите саме це слово для опису саме цього явища. Було важко, але ми з орфографічним словником впоралися.  

 Про те, що з перекладу вирізали всю менш-більш повноцінну лайку я навіть затинатися* не хочу.

*це стосовно заміни слів на "традиційні". Саме це слово, так. Першим ділом я його сприймаю як "заїкатися", а не "задихатися", "спотикатися" чи як там його ще трактують. Ейб не заїкається, та щоб зрозуміти це, мені довелося провести лексикологічне дослідження.

 Можливо десь я не права, але як писав Грибоєдов, а судді хто? Я висловлюю виключно свою думку, а вона останнім часом впирається в недоречність ідеї тикати читача носом в українську мову. Так, я зрозуміла, це зробили в Україні. А тепер можна я піду спокійно почитаю?

P.S. Рецензію створено за підтримки чотирьох кружок чаю, пачки печива "Марія" і п'яти гривень на маршрутку, щоб добратися з роботи додому.

UKRMAN і філософський підхід

 Скажу відразу, речі з такою відверто патріотичною тематикою викликають в мене якщо не недовіру, то певну настороженість. На мою скромну і абсолютно суб'єктивну думку, якщо в художньому творі на перше місце ставиться ціль показати велич і непереможність якогось народу, то існує велика ймовірність, що все решта, включаючи сюжет, може відійти на другий план. Чи сталося так з коміксом, обкладинка якого просто кричить вам в лице, що він український?Давайте розбиратися.   

 Знайомтеся, перший комікс про справжнього українського супергероя - "UKRMAN", випуск #1 (надалі "Укрмен", бо мені набридло міняти розкладку). І хоча бібліографія на титульні сторінці спробувала переконати мене, що це графічна новела, я маю сміливість з нею не погодитися. "Укрмен" - максимально супергеройський комікс, в усіх сенсах слова. В ньому є зразковий головний герой, суперзлодій, динамічні екшн-сцени, мутанти, драма і тд., і тп. Як то кажуть, всі симптоми на лице. 

 Авторами коміксу є: професійний сценарист Юрій Бонсевич, можливо відомий комусь за російським веб-серіалом "Район тьмы" (досить непоганий серіал до речі, ставлю 7 Джей Джей Абрамсів з 10), непрофесійний сценарист Анатолій Тягур і Федір Левченко, який покинув проект, пояснюючи це розбіжностями в поглядах з рештою команди. 

 Контуристом значиться дехто під псевдонімом G.A., про кого знайти інформацію я не змогла, але наскільки пам'ятаю презентацію з коміккону, це іноземний художник. Колорист коміксу - Софія Хвостикова. 

 Починається комікс з передмови, де нам коротко пояснюють, що саме призвело до подій, які відбуватимуться надалі. Це свого роду альтернативна історія, де вибух на Чорнобильській АЕС призвів до мутації ДНК живих істот, що піддалися радіоактивним викидам, та до утворення нових форм життя. Для боротьби з наслідками катастрофи було створено спецзагін "86" і побудовано в'язницю для мутантів, місцезнаходження якої засекречено. 

 Далі нас переносять в лабораторію доктора Хіміката, де він саме знущається над якимось нещасним чоловіком. З монологу Хіміката ми дізнаємося, що в його суперзлій лабораторії закінчився плутоній, що дуже ускладнює втілення планів доктора. На щастя, в нашого антагоніста є деякий Друг, який повідомляє, що сьогодні о 22:05 військові будуть перевозити Києвом плутонієвий опромінювач, яким лікують онкохворих.

 На радощах доктор Хімікат звертається за допомогою до свого старого знайомого мутанта Біоса, якого тримає в клітці і якому, в обмін на опромінювач, обіцяє повернути людський вигляд.

Хтось знає як тут дві картинки в один ряд поставити?

 Тим часом в Київському інституті хімії професор, на прикладі ядерних перетворень, пояснює студентам принцип роботи плутонієвого опромінювача, який закордонні колеги передали його клініці. Серед студентів виявляється і наш головний герой Богдан (ім'я якого ми чомусь дізнаємося майже в кінці випуску). У Богдана є двоє друзів: жартівник Юра і рудоволоса Злата, яка, як нам дають зрозуміти, може бачити майбутнє. Юра знає, що його друг любить носити обтягуючий костюм, та Злату хлопці вирішили вберегти від цієї інформації.

 Гадаю, самі кмітливі читачі вже здогадалися, куди прямує ця історія. Попереду чекають сутички хороших і поганих хлопців, вибухи, стрілянина, кров, м'ясо, сумна історія виникнення Укрмена, воєнна техніка, перевенуті машини, костюми радіоактивного захисту і всяке різне.

А ось і трейлер, який ілюструє все вище сказане:

 Спойлерити, розповідаючи сюжет далі, я не хочу, тому всіх зацікавлених закликаю купити і прочитати "Украмен" самому. Ну, або взяти в друга, який його вже купив. Все таки 150 гривень це майже 4 пари штанів.

 Оскільки з сюжетом ми більш-менш розібралися, можна переходити до тієї частини де я висловлюю свою думку стосовно всього.

 Персонажі. Після такого короткого представлення кожного з героїв, важко судити наскільки добре вони прописані. В моєму розумінні, зараз це лише шаблони персонажів, яких можна або оживити, або вбити остаточно. Дуже сподіваюся на перше. 

 Богдан (він же Укрмен) - це такий собі молодший брат Стіва Роджерса (він же Капітан Америка), який намагається копіювати старшого майже у всьому - від надлюдської сили до манери говорити. Та, зрештою, цей факт ніколи і не приховувався.

 Цікавіше з Біосом. Уявіть собі, що буде, якщо схрестити ДНК Істоти з "Фантастичної чертвірки" і Думсдея з "Бетмен проти Супермена". Або можете не уявляти, а відкрити "Укрмен". Така річ надто кидається в очі і, як би мені не хотілося якось виправдати таке рішення дизайну, я не можу. Суть створення чогось "першого" і "сенсаційного" як раз полягає в створенні чогось нового. Але маємо що маємо.

 Решта персонажів, таких як доктор Хімікат, Юра, Злата, полковник Волот з загону "86" на даному етапі просто є. 

 Хімікат - злий професор, якого можна запихнути в будь який супергеройський комікс і він буде сидіти як влитий. Сподіваюся, що з появою в нього мотивації це якось зміниться. 

 Юра - помічник головного героя. Ну цей, знаєте, який надривається з усіх сил, а слава все одно дістається його другу. В разі чого, за нього в мене серце буде боліти найбільше, бо ми з ним жартуємо однаково погано, а це краща точка дотику з персонажем, яку тільки можна придумати.

 Злата - супутниця супергероя (але це не точно). На даний момент все що про неї відомо це те, що вона студент-хімік, малює краще за мене і час від часу ловить видіння. І ще вона руда. Вже непогано.

 А полковник Волот, він просто стильний. От ви бачили багато полковників з андеркатом? Я до цього не бачила жодного. Респект. 

Стильний полковник Волот

 Далі що стосується рисовки і художнього наповнення. 

 Можливо художник я дуже так собі, та, як то кажуть, бачила дещо в цьому житті. Мій досвід читача коміксів, манги, веб-коміксів зробив з мене критика світового рівня. Тому я з упевненістю заявляю: рисовка в коміксі "Укрмен".. ну, вона норм, хз. Місцями вона кривувата, місцями колористика трохи підводить, але можливо це просто я лопух, а художник так бачить.

До чого в мене дійсно є претензії, чи скоріше побажання, це до розкадровок в екшн-сценах. Деколи доводилося пару раз перечитувати сторінку, щоб зрозуміти, що тільки що сталося. Ракурси місцями бажають кращого. Динаміка динамікою, але коли сцена за 3 кадри встигає зробити повний оберт навколо героя, це теж так собі рішення. 

 З іншого ж боку є напівпорожнє місто. Так, десь там вдалині бігає 3 пішохода і по дорозі їде 4 машини, є імітація життя. Але все одно складається враження, що це вечір не в столиці, а в якомусь постапокаліптичному світі.

 І вже зовсім прискіпування з мого боку, але в воєнних, які перевозять опромінювач одинакові обличчя. Від слова абсолютно.

 А загалом все досить приємно зроблено. Гадаю, якби мені сказали по рисовці знайти кадр з "Укрмена" я б без проблем його виявила. Стилізація цілком на рівні.

 Оскільки говорити про сюжет поки рано, бо як на мене перший випуск це частина чогось більш масштабного (буде сумно, якщо я помиляюся), залишилося пройтися по деяких дрібничках, які привернули мою увагу.

 По-перше, сцена, в якій показано як головний герой годує свого пса. Вона складається з однієї сторінки і вставлена просто всередину іншої сцени з кров'ю, і трупами. Я до цих пір не можу зрозуміти навіщо вона і чому саме там. Це би ще мало якийсь сенс, якби далі йшов розворот і треба було догнати сторінки. Але ж ні! Напевно, причина існування цієї сцени так і залишиться для мене таємницею на рівні чорних дір.

  По-друге, проблема під назвою "люди так не розмовляють". Цим грішать багато коміксів, в тому числі українських. Але конкретно "Укрмен" має якусь нездорову тягу до пафосних шаблонних фраз типу "щоб робити добрі справи костюм не потрібен", "кляті копи", "Укрмен! Це лише початок!". Серйозно, якщо побачите когось, хто говорить так в реальному житті - киньте в нього камінь.

 І по-третє, в якості оффтопу. Кадр, де кореспондент каже: "Ситуація загострюється. Поліція не може впоратися". Я не претендую на об'єктивність, але мені здається, що якби реальний журналіст так сказав, це був би його останній день на цій посаді. Останнє, чим мають займатися ЗМІ - це сіяти паніку поміж населення.

Просто випадкова сторінка з коміксу, щоб розбавити блок тексту.

 Тепер, коли все що хотіла я вже сказала, прийшов час підсумків. А вони такі...

 Я здогадуюся як важко робити те, що ніхто в твоїй країні ще не робив. І здогадуюся, що це вдвічі складніше, коли ти вкладаєш в своє творіння душу, і хочеш зробити все якнайкраще. Я вірю, що саме так було з Укрменом. В українські комікси я подалась не через те, що вони українські, а через людей, які наважилися випускати їх в Україні. 

 Зараз комікс-індустрія в нашій країні на дуже ніжному етапі розвитку, коли деякі недоліки треба пробачити, бо не бути їх просто не може. Ставтеся до неї як до дитини, яка тільки встала на ноги і от-от збирається піти. 

 Звісно це не відміняє того факту, що на помилки треба вказувати. І якщо кожен, хто прочитав комікс висловить свою думку про нього (бажано все таки конструктивну), вкаже на те, що могло бути зроблено краще, чи похвалить авторів за те, що йому сподобалося, то наступного разу все буде зроблено більш професійно. 

 Я б могла зараз сісти і розписати оду на декілька сторінок про те, як все добре, і які всі молодці. Але я не хочу. Так, "Укрмен" місцями сирий, наївний, списаний з інших творів, але в нього може бути непогане майбутнє. Я знаю не одну лінійку коміксів, які починалися в рази гірше, але з часом підтягнули мінуси і стали цілком непоганими історіями з немалою аудиторією прихильників.

 Головне не зариватися в тему патріотизму глибше потрібного, бо людей на зразок мене, які читають заради сюжету і героїв, а не національної ідеї, це лише відлякує. Але знову ж таки, хто я, щоб давати такі поради.

P.S. Фансервіс приваблює школярок. Просто кажу.

 Як показує практика, найбільше людина тягнеться до того, що в неї виходить найгірше (живий приклад тому - гідрометцентр і творці серіалу "Школа"). Здається, керуючись саме цим принципом я випросила в батьків гітару, потім бігову доріжку, а ще пізніше пішла вчитися на технічний факультет. І саме тому, зараз я, людина, яка в реальному житті не може зв'язати два слова, вирішила завести блог.
 Звичайно, була і інша причина такого напівспонтанного вчинку: у мене є своя думка. Практично на все. На жаль, в твіттер вона не поміщається, а щоб писати в фб, треба мати більше трьох друзів. Саме тому, here we are.
 Якщо говорити зовсім відверто, ідея блогу в мене з'явилась після поїздки на цьогорічний KyivComicCon. Мені вдалося вивезти звідти трохи українських коміксів, поспілкуватися з авторами і приблизно прикинути в якому стані зараз знаходиться комікс-культура в Україні. Але все по-порядку...
 Чого я звертаю увагу саме на комікси? Справа в тому, що на 22-му році життя я зрозуміла, що хочу малювати. От так спонтанно це стається. Ну, можливо не зовсім спонтанно, бо в школі я трохи займалась графоманією, і з того часу залишилась звичка придумувати героїв і світи, які ніколи ніхто ніде не використає. Та в умовах дорослого життя бажання виключитись з реальності значно посилюється, тому я зважилась хоча б спробувати зайнятися тим, чим хочу.
 Я вирішила піти шляхом найменшого опору і почати з ознайомлення з уже існуючим ринком графічних творів в Україні, тому на комікконі лишилась добра частина зарплатні. І тепер, коли все прочитано і відмічено плюси, і мінуси кожного коміксу, я хочу поділитися думкою з тими, кого вона зацікавить. От такі от справи.
 На фото все привезене мною з фесту. Думаю, для початку буде непогано скласти на все це хоча б по невеликій рецензії. Тим більше, що автор "UKRMAN" просив ділитися думкою в соцмережах, а мені двічі казати не треба.